Личаківський цвинтар – крок в потойбіччя

Львів – це древнє унікальне місто, яке відноситься до одних з найкрасивіших в Україні. Щорічно безліч туристів відвідує його, оскільки саме тут можна спостерігати дивну суміш архітектурних стилів. Високий Замок, Ринкова площа, Собор Святого Юра, Ратуша, каплиця Боїмів, Католицька Домініканська церква, палац Потоцьких – це лише мала дещиця того, що може показати це дивовижне місто.

До числа найцікавіших пам’яток відноситься Личаківський цвинтар, що знаходиться в межах міста. Його відкриття датують 1786 роком, хоча деякі документи свідчать про те, що поховання в цьому місці були ще в ХІІІ столітті.

Особливістю цього некрополя, який вважається одним з найвеличніших в Європі, є те, що спочатку там ховали тільки місцеву знать. Свій останній притулок в цьому місці знайшли люди, які внесли вагомий вклад у розвиток культури і науки. Їх близькі, що віддавали землі померлих, не були обмежені у фінансах, тому наймали дорогих скульпторів для виконання надгробків.

На території кладовища знаходиться дуже багато древніх гробниць з похованнями цілих поколінь родин. Більшість з них прикрашені пам’ятниками-скульптурами, виконаними відомими майстрами того часу. Завдяки цьому Личаківський некрополь є одним з унікальних місць, де можна побачити роботи Гартмана Вітвера, а також Антона і Йогана Шімзерів в первісному вигляді.

Короткі факти в цифрах

  • ХVІІІ століття – початок роботи кладовища;
  • 1991 рік – некрополь отримує статус історико-культурного заповідника місцевого значення;
  • 40 га – територія, відведена для поховань;
  • 86 полів – саме стільки займає територія кладовища;
  • більше 3500 – кількість пам’ятників, виконаних відомими архітекторами і скульпторами;
  • 100 000 – кількість надмогильних споруд;
  • 220 кв. метрів – найбільший склеп на території заповідника;
  • 450 000 – саме стільки людей тут поховано.

У 1856 році ботанік Карл Бауер і Тит Тхужевський створили особливу систему паркових доріжок, яка і була успішно впроваджена. З цього року кладовище набуло вигляду парку, яким можна було прогулюватися, споглядаючи скульптури і статуї. Спокій і умиротворення, перехід в потойбічний світ – саме ці відчуття не полишають людину, що знаходиться тут.

 

Варто відзначити, що загальна атмосфера цієї ділянки землі зовсім не нагадує сумне і похмуре місце, з яким часто асоціюються місця поховання людей. Його швидше можна назвати музейним комплексом під відкритим небом або затишним парком для прогулянок. Кам’яні фігури, яким виповнилося понад 200 років, виключно красиві скульптури, готичні і барокові склепи, напівстерті геральдичні символи і написи, сумуючі ангели, розлогі дерева і тиша – все це дозволить вам доторкнутися до історичного минулого, зберегти пам’ять пращурів. Це саме те місце, куди тягне посидіти, міркуючи про тлін життя і вічність.

Сплячі душі Личаківського кладовища

Написи на надгробках, вибиті прямо на кам’яних плитах, свідчать про те, що тут спочивають люди різних національностей і віросповідань. Відомі громадські та наукові діячі, композитори, письменники, історики, а саме: Іван Франко, Ірина Вільде, Володимир Івасюк, Іван Крип’якевич, Соломія Крушельницька і багато інших сплять там вічним сном під покровом могутніх дерев.

На старих алеях можна побачити кам’яні фігури жінок-плакальниць, у множинних варіаціях і у великій кількості. Люди, котрі часто бувають там, стверджують, що рано-вранці по обличчях скульптур котяться сльози. Згідно зі свідченнями, стародавні майстри залишали спеціальні жолобки в камені, де збиралася ранкова роса, що є неромантичною основою цих «сліз».

Легендою кладовища називають могилу відомої Личаківської «сплячої красуні» Регіни Марковської. На надгробку знаходиться пам’ятник у вигляді фігури сплячої дівчини, зображеної в натуральну величину. Існує багато легенд, що пояснюють причину її смерті. Однак найбільш правдоподібною екскурсоводи вважають версію, згідно з якою вона померла від великого горя. Причина – передчасний відхід в інший світ двох малолітніх дітей жінки, які, до речі, поховані разом з нею. У свій час на їх могилі також була статуя ангела, який плаче, але одного разу вона безслідно зникла. Вражаючим є той факт, що ця могила як магнітом притягує до себе всіх відвідувачів заповідника. Саме тому тут завжди знаходиться багато свіжих квітів.

Найбільшою спорудою на кладовищі вважається склеп сімейства Барчевського (220 кв. м). Останній представник цього роду, похований тут, заповів свої немаленькі статки на благодійність і науку.


У наші дні на території цвинтаря ховають тільки особливо видатних львів’ян; також дозволено здійснювати допоховання родичів тих, хто вже покоїться на кладовищі.

Територія музею освітлюється в нічний період, тут є охорона, курсують спеціальні автомобілі для туристів. А якщо ви – любитель гострих відчуттів, вам припаде до смаку нічна екскурсія по цвинтарю, яка теж є серед переліку можливих для туристів послуг.