Шевченківський гай: окремий світ зі своєю філософією

Львів настільки багатий дивовижними архітектурними пам’ятками, що по його вуличках можна бродити кілька днів, відкриваючи при цьому кожен раз для себе щось нове.
Також славиться він і чудовими парками. Найбільш відомий з них – «Високий Замок» – був подарований свого часу місту цісарем Йосиф ΙΙ. Мальовничий Стрийський парк в 1887 році створив інспектор міських зелених насаджень Арнольд Рерінг. Трохи пізніше, на початку ХХ століття на схилах яру Полтви з’явився парк «Залізні води», який отримав свою назву через наявність великої кількості заліза у водах річки.
Але одним з найбільш колоритних і затишних вважається парк «Знесіння». Розташовуючись в північно-східній частині Львова, він відомий нам по зображеннях на гравюрах ХV – ХVΙΙ століть. Його стара назва – Кайзервальд, що в перекладі з німецької мови означає «ліс». У зв’язку з цим корінні жителі Львова переказують легенду про австрійського монарха Франца Йосипа, який дуже любив прогулюватися в цих лісах під час своїх візитів до Львова.

Гуляючи алеями парку, можна побачити незабутню панораму північної частини Львова та його передмість. Його особливістю є те, що в цій місцевості дивним чином прижилися рідкісні степові рослини, а також зустрічаються пісковики, вапняки, скам’янілості, лісисті пагорби і долини з водоймами. Тут можна побачити храми і монастирі, стародавнє кладовище і старовинні городища.
Метою всіх мандрівників, що прямують в цей парк, є музей народної архітектури «Шевченківський гай», що функціонує тут.

На відміну від знаменитого «Пирогова», що знаходиться під Києвом, експозиція львівського музею включає в себе тільки пам’ятники народної архітектури, що відносяться до західних регіонів України.

Коротка інформація для туриста

  • 1971 – рік відкриття музею «Шевченківський гай».
  • 84 – кількість гектарів, на якому він розташовується.
  • 120 – саме стільки архітектурних експонатів представлено тут для відвідувачів.
  • 6 – на таку кількість ділянок (етнографічних зон) розділена вся територія музею.
  • 1749 – рік, яким датується найстаріший експонат виставки – стародавня гуцульська хата.

Своєю появою музей зобов’язаний митрополитові греко-католицької церкви Андрею Шептицькому, який в 1930 році разом з дослідником Михайлом Драганом перенесли в цю місцевість старовинну Миколаївську церкву з села Кривки Турківського району. Продовжити роботу далі завадила війна, і тому офіційне відкриття музейного комплексу відбулося тільки на початку 70-х років.


Практично всі народні гуляння, фестивалі та ярмарки проводяться в Шевченковому гаю. Передвеликодні святкування, вересневе свято меду, Трійця в червні, Різдвяні колядування – круглий рік сюди приходить величезна кількість людей: як жителів Львова, так і гостей міста.
Відвідувачі музею з величезним задоволенням подорожують так званими міні-селами під назвами «Бойківщина», «Гуцульщина», «Лемківщина», «Поділля» і «Буковина». Відвідувач музею під відкритим небом може увійти всередину житлового приміщення хати або господарської будівлі і побачити предмети повсякденного вжитку, а також сільськогосподарський інструмент.


Всі об’єкти сформовані з документальною точністю. Іншими словами – знайти, відновити і встановити архітектурні експонати – це ще не значить створити закінчену експозицію. Адже відвідувач повинен побачити не просто нагромадження пам’ятників архітектури, а зрозуміти, якою була Західна Україна кілька століть назад.

Прогулянка у вічність

Однією зі старих будівель етномузею вважається хата сільського старости Ф. Барна, привезена з села Тухолька на Сколівщині. Саме в цьому селі відбуваються події, описані в повісті Івана Франка «Захар Беркут». Високий дах будівлі свідчить про солідність і добробут його господаря.


Ще одна хата, що належить колись великому сімейству, також відрізняється високою стелею і своєрідною верандою, прикрашеною різьбленими підпірками і поручнями.


Почесне місце в просторій кімнаті займає великий обідній стіл. Тут вечорами за обідом збиралася велика сім’я, члени якої їли по черзі з великої миски. Причина такої «економії» посуду – не в добробуті сім’ї. Справа в тому, що розводити вогонь для приготування сніданку, обіду і вечері по кілька разів на день було досить проблематично. До того ж – не кожне село розташовувалося поруч з водоймою, щоб отримувати достатньо води для миття посуду за кожним членом сім’ї.


Побачити стару олійницю – фабрику для виготовлення соняшникової, конопляної і лляної олії можна, прогулюючись далі екскурсійним маршрутом. Наявні всередині два великих преси перевезені сюди разом з будівлею фабрики, яка була побудована ще в 1811 році.
А в самому центрі села знаходиться стара школа – місце, куди вранці бігли на уроки школярі, а вечорами збиралася молодь для забав. Її приміщення передбачає не тільки класну кімнату для занять дітей, але і житлову площу, де проживав учитель школи. Зазирнувши туди, там можна побачити безліч книг, скрипку, пюпітр. Учитель завжди був особливо шанованою людиною, а його змістом займалася громада села.


Можна годинами розповідати про красу цих місць, але найкраще все-таки приїхати до Львова і самому побродити по імпровізованих вуличках стародавніх селищ.